Ісус Христос прийшов у цей світ у крайній убогості, в холоді та поза межами міста, простору людського співжиття. Він народився на окупованих Римською імперією територіях, які прагнули визволення і свободи. Його батько і мати були змушені на останньому місяці вагітності ризикувати своїм та його життям заради виконання наказу окупантів про перепис юдейського народу. За кілька днів до народження їм не знайшлося даху над головою, місця у заїздах мешканців Вифлеєму, тож Божому Синові з перших миттєвостей життя на землі прийшлося задовільнятися убогим укриттям від негоди пастухів та їхніх отар. Першою колискою для нього стали звичайні ясла, першими сусідами по кімнаті – тварини, а першими гостями – бідні пастухи. Здавалося б, що могло би бути гірше?
Далі на його життя постійно чигала небезпека. Тодішній правитель Ірод, почувши про його прихід у світ, вирішує його вбити. Тож сімʼя втікає у Єгипет, стаючи біженцями. Та, Ірод на цьому не зупиняється і топить у крові увесь Вифлеєм та його околиці, вбивши всіх хлопчиків до двох років. Страшний плач і лемент, скорбота і біль огорнули серця мешканців цього регіону. Чи відчуваємо ми увесь цей драматизм події Різдва Божого Сина, вдивляючись сьогодні в ікону чи у шопку, де Ісусик такий милий та ніжний?
Здавалося б, невже Бог не міг приготувати кращий спосіб для народження Свого єдинородного Сина? Очевидно, що міг. Адже попри всі свої людські намагання саме Бог, а не людина, готує Різдво. Однак, прихід Божого Сина у цей світ з любові до людини передбачав не лише прийняття людського тіла, але й втілення в усі скорботи і страждання, біди і нещастя людини, нерідко спричинені злом і гріхом, задля його відкуплення. Вже з перших митей на землі Христос досвідчує усю драму людського життя, позначеного присутністю зла у цьому світі. Він зустрічається лицем до лиця із наслідками гріха і сваволі свого творіння. Він увіходить у самісінький епіцентр людського болю і зранення, щоби звідти забило життєдайне джерело зцілення. Адже неможливо перевʼязати рани, не забруднивши руки кровʼю, неможливо втерти сльози, не перепустивши біль крізь власне серце, неможливо дарувати розраду у скорботі, не взявши на себе частинку болю і страждань. Тож саме у цьому «Вифлеємі» народжується Спаситель, він же – Христос Господь.
Сьогодні й ми вирушаємо назустріч новонародженому Дитяткові-Христу. Та, де ти шукаєш цей Дім хліба – Вифлеєм? У храмі, за святковим столом, у власному серці? Цього може виявитися недостатньо.
Адже Христос народжується поза межами людського співжиття – десь там, де сьогодні орудує смерть різного калібру та виду на нулі. Він приходить у цей світ серед холоду і вогкості окопів, бліндажів, нашвидкоруч збудованих укриттів. Він запрошує до себе насамперед тих убогих, що захищають мир і спокій чи то кошар, а чи простих і не завжди знаних співгромадян. Він віднаходить себе серед тих, хто із тривожною валізкою та дитячим наплічником утікав подалі від снарядів і куль, а сьогодні віднайшов, попри новий статус «біженець» чи «переселенець», свій спокій і безпеку у різних точках світу. Бо це і є його місце народження, його «Вифлеєм». Тож і знайти його можна лише там, де Він рождається!
Славімо Його!
Фото: Нікіта Шандиба
